Бобровська О.Ю.

Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України

Методичні засади удосконалення організації соціальних відносин в муніципальному менеджменті

Потужним джерелом і визначальним чинником соціально-економічного розвитку міст є життєздатність, зрілість і сталість соціальної сфери. Вона розглядається як підсистема міста, що створює і розвиває соціальний потенціал суспільства. Соціальна сфера охоплює низку секторів, що представляють собою однорідні інституційні одиниці, які ґрунтуються відповідно до виконуваних ними завдань, функцій і технологій створюваних ними соціальних послуг. Основними секторами соціальної сфери є організації і заклади, що надають послуги освіти, охорони здоров’я, фізичної і духовної культури та ін. Самостійними структурами у складі секторів соціальної сфери визначаються органи муніципального управління (управління освіти, управління соціальним захистом та інші), що обслуговують її управлінські потреби.

Ця сфера має і певні фінансові підрозділи (фінансове управління, казначейство, банки). Між соціальною підсистемою і секторами, організаціями і підприємствами інших підсистем міста існують постійні прямі і зворотні економічні і соціальні зв’язки. Перші існують з підприємствами, що випускають продукцію, матеріально-технічні вироби чи напівфабрикати, що використовуються в процесах соціальної підсистеми. В свою чергу, інші підсистеми використовують трудові ресурси, що створюються в соціальній підсистемі шляхом надання послуг освіти і охорони стану здоров’я працівників будь-яких підприємств. При цьому, якщо економічні відносини забезпечуються відповідними договорами і економічними умовами їх виконання, то соціальні відносини між підсистемами міста мають недостатнє науково-обґрунтоване правове забезпечення, що не сприяє їх соціально-економічному розвитку.

За останні роки в соціальних підсистемах міст починають розвиватись і ринкові відносини. Активно створюються приватні, медичні, освітянські та інші організації, що надають соціальні послуги на комерційній основі. Але формуються вони однобічно і стихійно. З одного боку, ланцюг економічних відносин соціальної сфери з державним бюджетом і бюджетами міст, що забезпечує процеси фінансування діяльності соціальних об’єктів “бюджет міста → розпорядники бюджетних коштів бюджетних організацій” достатньо впорядкований і регулюємий. В той же час процеси надання платних послуг йдуть хаотично і неконтрольовано. Їх створення ініціюється самими бюджетними організаціями і розглядається багатьма з них не як шлях розвитку і підвищення якості процесів надання послуг, а як додаткове джерело фінансування своєї поточної діяльності. Підтвердженням цього висновку є співставлення динаміки темпів зростання обсягу, кількості і якості платних послуг з темпами відтворення їх матеріальної, технічної і технологічної бази, які є неприпустимо низькими. Наведене обумовлює необхідність більш глибокого усвідомлення, визначення і упорядкування процесів формування соціальних відносин, які є найважливішою складовою розбудови демократичного громадянського суспільства.

Створення і надання соціальних послуг, що формують соціальний потенціал і розвиток соціальних відносин між собою споріднені і послідовні в часі їх формування і реалізації. Але за цілями, змістом і результатами використання вони різні. Соціальний потенціал міст є базою для створення і розвитку соціальних відносин, які складаються в різних підсистемах і між ними. В тому числі управлінській, виробничій, житлово-комунальній і самій соціальній підсистемі і одночасно виходять за їх межі. Але пошук шляхів розвитку соціальних відносин повинен починатись з удосконалення процесів формування соціального потенціалу суспільства, як в самій соціальній сфері міста, так і в інших підсистемах і на усіх ієрархічних рівнях управління і будуватись на договорах соціальної співпраці.

Вибір ефективних напрямків і шляхів розвитку соціальних відносин можливо за умови впровадження нових організаційних форм і методів управління, які в теперішній час в соціальній сфері міст, в її інституціях і організаціях ще не знайшли свого втілення.

Головними елементами і складовими розглядаються його організаційні форми і структури. Для їх удосконалення наукою управління створені різні підходи, в тому числі системний, процесний, проблемно-цільовий, проектно-цільовий, ситуаційний та підхід, який здатен об¢єднати переваги усіх наголошених підходів – корпоративний. Головною метою і завданням корпоративного підходу є змістовне і організаційне цілеспрямування усіх видів діяльності на розвиток людського потенціалу і його реалізації як головного джерела економічного і соціального прогресу в суспільстві. Наголошені підходи і їх сукупність повинні реалізуватись в межах сучасних типів організаційних структур управління. У складі найбільш поширених в ринковій економіці нараховуються: лінійно-функціональна, дивізиональна, матрична, проектно-цільова і мережна моделі та їх різні модифікації.

У теперішній час система управління соціальною сферою використовує лінійно-функціональну модель організаційної структури. Це дозволяє реалізувати її функціональні завдання і функції управління, що сполучені між собою управлінськими процесами. У складі останніх реалізуються етапи планування, організації, контролю, аналізу, регулювання і мотивації праці в функціонуванні організацій. Разом з тим зміст функцій управління було сформульовано ще в часи директивної економіки і на рішення актуальних питань сьогодення вони досі недостатньо зорієнтовані.

Визначення і аналіз переваг і можливостей використання існуючих наукових підходів і прогресивних організаційних структур управління дозволило сформулювати і обґрунтувати методичні підходи до реструктуризації існуючої організаційної моделі системи управління соціальною сферою міст.

Пропонуємі методичні засади реструктуризації існуючих схем управління соціальною сферою реалізуються у наступній послідовності:

- визначення видів соціальних послуг і показників їх якості;

- уточнення і систематизація процесів їх створення, в т.ч. функціонально-технологічних, управлінських і допоміжних;

- уточнення і систематизація соціальних потреб жителів міст і оцінка місцевого ринку соціальних послуг;

- визначення ресурсної бази для формування і реалізації процесів;

- обґрунтування системи кооперативних зв’язків підсистеми з іншими господарюючими суб’єктами;

- уточнення ієрархічних рівнів управління і обґрунтування виду організаційної структури.

Важливою складовою реструктуризації управління є і формування горизонтальних зв’язків між елементами системи управління соціальною сферою з іншими підсистемами в залежності від складу, змісту і обсягів їх відносин, які формують корпоративні результати їх сумісної взаємодії.

Реалізація методичних засад здійснюється в межах проектів і Програм розвитку управління соціальною сферою, які розробляються по відповідним етапам. При цьому формулюється і обґрунтовується їх зміст і трудомісткість, склад фахівців і період здійснення. Проекти уключають розрахунки необхідних витрат і очікуваних результатів. У якості останніх розглядаються: модель організаційної структури системи управління соціальною сферою міста на корпоративних засадах; визначення мети, завдань і функції органів управління соціальними процесами при протіканні їх в ринковому середовищі, склад показників якості створюваних соціальних послуг і показників оцінки розвитку соціального потенціалу, склад і зміст соціальних відносин міста, процеси їх створення і регулювання та інші. Реалізація Програм розвитку системи управління соціальною сферою міст, з метою формування стійких прямих і зворотних соціальних відносин підсистеми з усіма іншими підсистемами, здатна суттєво вплинути на умови і темпи формування позитивних змін соціально-економічного розвитку міст і створити умови для підвищення його темпів.